Друга Світова війна
Вже на другий день після початку Німецько-радянської війни 105 мешканців села було мобілізовано до Червоної Армії. Жінки й чоловіки, які залишилися, з подвоєними зусиллями працювали в колгоспах, на заводах, в установах, 240 чоловік записалось у винищувальний батальйон. Ще в липні, коли фронт тільки наближався до села, обком партії створив Холминський підпільний райком КГІ України. Заготовлялася зброя, в навколишніх лісах закладалися продовольчі бази, було створено три комуністичні партизанські загони з 90 чоловік під командуванням 1. І. Водоп’яна, О. П. Балабан, Б. С. Туника. До них увійшли партійні організації райкому партії, райвиконкому, спиртового заводу, більш ніж половина комуністів Холмів, багато комсомольців, активістів. Підпільний райком партії у складі І. М. Курочки (перший секретар), І. І. Водоп’яна, Ф. К. Гузяра, I. П. Леоненка, С. С. Ярошенка, М. Д. Олійника, А. П. Михайленка, Г. Б. Биховського визначив явкові квартири у Н. О. Єременка, П. Д. Рудяк та Т. А. Єременко.
23 серпня 1941 року гітлерівці захопили село. З перших днів німецької окупації Холминський район став «партизанським краєм». Населення всіляко підтримувало партизанів, підпільників, щодня випікало й доставляло їм хліб, інші продукти . Щоночі в Холми приходили комуністи, партизани. Вони зустрічалися з місцевими жителями, діставали у них відомості про сили ворога, радили, як шкодити німцям. У Холминських лісах розгорнув свою діяльність підпільний обком партії. Тут склався кістяк партизанського з’єднання двічі Героя Радянського Союзу О. Ф. Федорова. До нього влилося три Холмипські загони. 16 вересня в Холмах відбулася сесія районної Ради депутатів трудящих її відкрив член райвиконкому, один з секретарів підпільного райкому партії І. І. Водоп’ян. Він розповів про хід війни й заходи, яких потрібно вжити, щоб народне добро не дісталося німцям. Одностайно було прийнято рішення: колгоспну худобу й інвентар роздати по дворах, а коней передати комуністичним партизанським загонам. Частину провіанту й фуражу виділити партизанам, а решту взяти населенню на збереження.
В середині вересня в хаті К. Г. Дяченко відбулися перші збори підпільної комсомольської організації під назвою «Так починалося життя». На них були присутні секретарі підпільного райкому комсомолу I.С. Шутько і П. Н. Денисенко. Тут комсомольці дали урочисту клятву, в якій говорилося: «Вступаючи в ряди підпільної комсомольської організації „Так починалося життя“, я перед лицем своїх товаришів, перед Батьківщиною, перед усім моїм багатостраждальним народом даю клятву: вести смертельну боротьбу проти лютих ворогів, не шкодуючи свого життя, поки земля наша не буде вільною від фашистської погані. Клянуся чесно виконувати всі доручення, покладені на мене підпільною організацією, і краще вмерти, ніж зрадити своїх товаришів» . Був обраний комсомольський комітет у складі М. П. Єременка, О. Т. Омеляненка, К. Г. Дяченко. Секретарем обрали М. П. Єременка, який до війни працював інспектором райвідділу народної освіти. Згодом з окупованого Києва до села повернувся студент індустріального інституту Ф. Ф. Резніченко. Довідавшись про підпільну комсомольську організацію, він став активним її членом. Комсомольці-підпільники (а їх стало вже дев’ять) були першими помічниками партизанів. Вони добували зброю, ходили на зв’язок, у розвідку, виявляли розміщення німецьких частин, знешкоджували «зрадників», розповсюджували листівки, в яких інформувалося населення про події на фронтах. Члени організації «Так починалося життя» зібрали 4 револьвери, 10 гвинтівок, 5000 патронів, 68 гранат, 36 пар лиж і все це передали партизанам, а також розповсюдили 15 тис. листівок.
Ранком 7 листопада, на роковини Жовтневого перевороту як і під час радянської окупації, центр села був прикрашений лозунгами, кумачем, портретами керівників Комуністичної партії й уряду. На пожежній вежі майорів червоний прапор, встановлений за дорученням підпільного комсомольського штабу піонером В. Т. Омеляненком. На трибуні вивісили лозунг «Хай живе Великий Жовтень!», а на парканах та стовпах розклеїли листівки.
Гестапівці й поліція посилили репресії, шукали сміливців. За цих умов комітет комсомолу дав наказ підпільникам іти в ліс. Але до партизанів дісталися лише К. Г. Дяченко і Ф. І. Шевцова, яка згодом загинула. Решту затримала поліція. Два дні їх катували. Та, не маючи точних доказів, випустили під суворий нагляд поліції. Комсомольці знову почали діяти, але їх вистежили й 2 березня майже всіх заарештували. Гестапівці піддали молодих підпільників катуванням і 4 березня 1942 року М. П. Єременка, О. Т. Омеляненка, Ф. Г. Внукову, Л. Н. Ткаченка й Ф. Ф. Резніпенка розстріляли. Разом з ними стратили й 70-літню бабусю Каті — Д.3. Дяченко, яка допомагала комсомольській організації, стояла на варті під час засідань молодих підпільників, ходила по селах, збирала відомості тощо. Через кілька днів заарештували Н. В. Голяницьку, яку також убили. У центрі села, куди в 1943 році перенесли їх тіла, радянською владою споруджено пам’ятник, на якому викарбувані слова: «Вічна слава героям!». На стіні школи, де вчилися розстріляні, комуністами було встановлено меморіальну дошку. В день 20-річчя перемоги СРСР в Другій Світовій війні відбулося урочисте відкриття меморіального комплексу холминським молодогвардійцям.
Партизани й підпільники Холмів завдавали ворогові великої шкоди, відволікали від фронту живу силу й техніку, перешкоджали постачанню. Гітлерівці посилали в Холмські ліси великі каральні загони, вбивали й грабували мирне населення. Через побоювання місцевого населення щодо можливості відплатних акцій з боку партизанів, селяни довго не могли обрати старосту, а німці — завербувати хоча б кількох поліцаїв. Лише на початку 1942 року німецьке командування, стягнувши в село великі військові сили, створило тут свою адміністрацію. Від рук німців у Холмах загинуло 125 чоловік, з них 34 дітей. За будь-яку підозру в зв’язках з партизанами німці розстрілювали цілими сім’ями. Так загинули П. Г. Шеремет, його дружина Марія Григорівна, дочка Галя восьми років і син Анатолій шести років, а також Л. О. Омелянепко, його дружина Євдокія Степанівна з маленьким Вітею на руках і шестирічна донька Валя. Гітлерівці вивезли до Німеччини близько 120 юнаків та дівчат, спалили сотні будинків і господарських приміщень.
15 вересня 1943 року частини Червоної Армії звільнили село від німецьких загарбників. Згодом, в 2002 році, головою селищної ради М. М. Баклажко було введено нову традицію — святкувати День селища саме 15 вересня.
На фронтах Німецько-радянської війни на стороні СРСР воювали 539 жителів села, з них 311 було нагороджено радянськими орденами й медалями. 90 — воювали в партизанських загонах. М. Д. Єременко, П. Д. Мусієнко командували взводами «народних месників». Серед партизанів були також жінки: К. С. Моложон, Н. М. Мальчик, Н. І. Самокиш, Г. І. Іскевич, О. І. Прохоренко, кулеметниця М. М. Зозуля. 168 мешканців села загинули в складі військових формувань на стороні СРСР.
